Молодша школа. Психологічна просвіта,корекція,поради.
- Війна не відміняє дитинство. Ми маємо забезпечити дітям це право – і гратися, і робити помилки, і байдикувати, і радіти.
- Якщо в дитини є можливість справлятися зі стресом у безпечній формі – використайте її. Підтримуйте бажання дітей брати участь у будь-яких активностях з однолітками – від гуртків, які працюють в Україні, до таборів для українських переселенців за кордоном.
- Допоможіть дітям адаптуватися. За можливості, поверніть у життя дитини речі, які їй подобаються – наприклад, ритуали (колискова, казка, спільне хобі). І речі, які допоможуть відчути зв’язок із домом і звичним життям.
- Зараз складно будувати довгострокові плани – проте, планування допомагає повернути відчуття контролю. Тому складати перелік справ на день чи на вихідні – має сенс.
- Чудово, якщо у ваших стосунках із дітьми багато тактильності – у складні періоди вони особливо потребують, щоб їх обнімали, гладили, брали на руки чи за руку.
- Говоріть дітям про те, що ви їх любите, готові захистити, дбаєте про їхню безпеку. Що ви щасливі бути їхніми батьками. Що розумієте почуття дитини – смуток, розпач, страх. Питайте, як справи, як дитина почувається – можна кілька разів на день. Просіть звертатися з будь-якими питаннями. Говоріть, що допоможете знайти способи, як упоратися з будь-якою проблемою. Спокійно, проте щиро, розповідайте про власні емоції – це дає дитині зрозуміти, що і її реакції нормальні, викликає довіру та спонукає ділитися навзаєм.
Відносини
У дітей перед початком навчального року завжди буває багато тривоги – чи приймуть мене однокласники, чи збереглися відносини, чи знайду я своє місце в класі. Війна та стрес загострює відчуття одинокості. Для дітей, що після навчання онлайн переходять в офлайн формат може бути одночасно багато різних почуттів – і радість, і тривога. Прекрасно, якщо діти зможуть озвучити те, що їх турбує (ми можемо почати розмову самі, із своїх спогадів)
- Було б добре по можливості, зустрітись із класом чи хоч кількома однокласниками в зумі.
- Якщо в молодшій школі система навчання не схожа на ту, що була раніше, наприклад, різні предмети ведуть різні вчителі - важливо дитину попередити про це. побачити фото вчителів, чи ще встигнути зробити збори, щоб діти могли познайомитись.
- Якщо у вчителів будуть сили та можливість – буде турботливо учням, які навчаються за кордоном, надіслати листа – щоб діти відчули, що про них пам’ятають, що вони важливі, і ми чекаємо від них звісток та розповідей. Насправді підтримування контактів із всіма учнями, важливо для тих, хто в Україні і для тих, хто зараз за кордоном.
- Напишіть листа, чи повідомлення в групу вайбер\тг (може, створити таку групу) для всіх дітей класу – з привітанням, неформальним спілкуванням – це буде важливим і для старих, і для новеньких учнів.
- Якщо ви знаєте, що в класі є дитина, яка втратила близьких, в матеріалі є про те, як її можна підтримати. Ми маємо бути готовими висловити підтримку. https://www.facebook.com/svetlanaroyz/posts/5789185791114978
- Під час уроків - саме зараз важливо пропонувати більше завдань, де б діти могли працювати в групах. Важливі спільні дії, можливо, спільні волонтерські проєкти. Школи, де діти та дорослі разом співають, та ті, де є театр – по результатах досліджень – школи, в яких набагато менше проявів булінгу.
На уроці
- Ми вибудовуємо «рамку безпеки» - правила, які стосуються відносин, навчального процесу, безпеки. З нагадування про те, що ми робимо під час тривоги – має починатись кожен урок протягом першої чверті.
- Діти (і дорослі), що пережили досвід травматизації, часто "забувають» правила орфографії. (На наслідки ковіду у багатьох наклався стрес. Можливо, ігри із словами, кросворди, картки будуть допоміжні).
- Можуть бути складності із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією ( це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками – над – за - під – через..) (нам потрібні будь-які активності, де б дитина могла створювати 3-д моделі – лего, пластилін, оригамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах).
- Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять – саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.
- Навички читання – у кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу – хтось почав вчитися і більше читати, а хтось досить не може сконцентруватись. Навички читання у дітей можуть погіршитись.
- Травматизація впливає на нашу здатність зв’язно висловлювати думки. І з одного боку – коли ми починаємо писати, говорити, рефлексувати – це завжди терапевтично. З другого, ми маємо бути готові до того, що у дітей це може бути ускладнене.
- Діти під час навчання можуть крутити щось в руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, це їх спосіб «відгальмувати» зайві сигнали – багато дітей так, навпаки, концентрується. Можливо, включити такі рухи – руханки в навчальний процес.
- Багато дітей за цей час звикли тримати телефон в руках – це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити – може, включати додатки в телефонах в процес навчання.
Техніка безпеки:
- Бути уважними з текстами про смерть, війну, батьків, про дім. Слідкувати за реакцією дітей, можливо, замінювати тексти.
- Не давати практик із заплющеними очима – закрити очі це часто для дитини означає – втратити контроль. І якщо заплющити очі і буде тривога – це може спровокувати сильну емоційну реакцію.
- Самим передивитись всі відео, які збираємося демонструвати – щоб точно знати, чи немає там кадрів з мертвими тілами, кров’ю, звуками сирени та вибухів.
- Ми не торкаємося дитини без дозволу. Уважні до дистанції в контакті (зараз у нас всіх загострене відчуття дистанції).
- Діти та дорослі, особливо зараз, дуже чутливі до насмішок та оцінки. Особливо підлітки сприймають інформацію - не те ЩО їм кажуть, а ЯК саме їм кажуть. Коли ми жартуємо, важливо на це зважати.
- Під час стресу ми більш "правопівкульні". Діти більш уважні до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів.
- Діти можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки. Втомлена дитина може бути дратівливою, розгубленою, плакати, проявляти агресію.
- Не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видоху.
- Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби – особливо малюкам, важливо нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись.
- Важливо заздалегідь продумати свою реакцію на ненормативну лексику дітей. Зараз вона легалізована– потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним.
Ми точно зі всім впораємося!
Навіть те, що переживають зараз наші діти, може створити ґрунт для зростання. Природно нам хочеться закрити, захистити дитину від усього складного та болісного. Та наші дії з найщирішої любові можуть надавати підтримку, але не додавати сил. А як додати ще й сил?
1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Наше завдання — допомогти дитині у нашому просторі підтримки повернутися як мінімум у той стан, який був до війни, до стресу.
Регрес, завмирання, гіперактивність, поява страхів чи стан гіперконцентрації — закономірні. Та, коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів — це нормально. Це крок назад, після якого будуть кроки вперед.
2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй безпорадності?» — це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині (в усі часи).
У кожній ситуації ми тренуємо м'язи сили чи страху та безпомічності. Щоб тренувати мʼязи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», — ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов'язково залишаємо за нею.
Якщо ми вже в безпеці, можна запитати дитину: «Що ми можемо зараз зробити, щоб почати тренувати м'язи твоєї сили? Хочеш, запропоную…» Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз, стає її силою.
Для нас зараз дуже важливий досвід перемог. Самооцінка зараз особливо вразлива: важливо відзначати й підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).
3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось — травматичні.
Під час страшних подій та ситуацій ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо — але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати: «А можеш потримати пляшку води? А порахуй, скільки кроків до виходу. А візьми за лапку свого ведмедика». І фіксуємо це — відзначаємо, нагадуємо: «Ти впорався. Ти знайшов вихід. Ти зміг. Ти подбав. А пам'ятаєш, як ти впорався?»
Це той випадок, коли у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах — ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою. «Тобі було дуже сумно, прикро, страшно, але ти вчинив…»
Алгоритм: що б не відбувалося — ми даємо опору, бачимо, розрізняємо, називаємо, підтримуємо емоції дитини і направляємо її до дій. «Тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти? Взяти мене за руку? Здути з мене ворсинку? Подати води…»
Дитині, навіть малечі, складно весь час бути «об'єктом». Діти пручаються тому, що ми їх переставляємо, перевозимо з місця на місце. Знайома дитина якось сказала рідним: «Я вам не річ, яку можна просто переставляти».
Коли ми втрачаємо відчуття контролю, стрес посилюється. Тому важливо намагатись:
Попереджати дитину заздалегідь. Зараз особливо важливо давати можливість підготуватися до змін.
Зробити дитину суб'єктом, а не об'єктом — залучити до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою. До чого завгодно, аби дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і щось контролювати.
4. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент стресу. Тілесна усвідомленість — це теж внесок у її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити — це також взяти під контроль.
Коли дитина зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд, вона зможе «осідлати» стрес. «Ти почув сигнал тривоги, спітнів, твоє серцебиття стало гучним і частим, у тебе стало частим та поверхневим дихання, ти затремтів — це нормально. Так твоє тіло реагує на стрес. Наш страх зараз на варті нашого життя. Ти здоровий. З тобою все правильно і нормально. Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили — тікати, допомагати, діяти».
І, коли дитина вже у безпеці, нагадуємо: «Ти — у безпеці. Твоє тіло і твій розум впорались. Зроби вдих та довгий видих. Тепер твоє тіло може розслабитися та відновлюватися».
Цих навичок тілесної усвідомленості не вистачає також і багатьом дорослим.
5. Підживлюємо відчуття близькості. Наша лімбічна система великою мірою пов'язана з темою близькості, яка посилює відчуття безпеки. І саме лімбічна система зараз є гіперактивною.
Проживаючи стрес і травматичний досвід, ми дуже самотні — і діти, й дорослі. А багато дітей зараз суб'єктивно та об'єктивно самотні: довгий час, починаючи з карантину, вони залишались без друзів, без звичних контактів. Дітям важливі діти. Ми, при всьому нашому величезному бажанні, не зможемо замінити друзів.
Але можемо допомогти їм долати відчуття самотності. Що для цього потрібно:
- Співчуття, можливість спертися і відпочити у нашій розраді. Наше прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій — вкрай важливі, як і тілесне усвідомлення.
- Наші «я з тобою», «я люблю тебе» зараз важливі дітям ще більшою мірою. На жаль, вони частіше на нас ображатимуться. І наша особлива уважність до близькості та емоційної дистанції нині нормальна. Саме зараз вимоги до об'єкта уподобання, до близькості зростають. Близькість та надійність — те, що стає у всі часи опорою, яка допомагає нам відновлюватись і йти вперед.
- «А як ти відчуваєш, що я люблю тебе, що ти мені важливий?» — можна прямо запитувати про це один в одного. І нагадувати собі про те, що ми любимо і нас люблять.
- Сприяти тому, щоб дитина продовжувала або відновлювала контакт з іншими
6. Уникаємо звинувачень. Дитина, навіть найменша, завжди відчуває відповідальність за те, що відбувається в сім'ї.
Дорослі знають про провину того, хто вижив. А у дітей вона ще посилюється цілком природним егоцентричним сприйняттям життя. «Все пов'язане зі мною. Все відбувається для мене та через мене». Будь ласка, пояснюйте їм те, що відбувається. З акцентом на тому, що ми, діти, близькі не винні — винні вороги. І нам важливо не говорити «Це все через тебе» або «Я заради тебе, а ти…»
Наша доросла відповідальність, яку вони часто на себе беруть, стає вагою, яка може бути їм вже не під силу.
7. Пробуємо нове. Ознака того, що дитина відновлюється, — до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. Спробуйте знайти, що можна запропонувати для дослідження у безпечному середовищі. Нове хобі, нові контакти, створення нових страв?
8. Повертаємо зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Під час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле, давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички, ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій, мрій у майбутнє.
Лінія часу не відчутна для дитини, вона у контакті з теперішнім. Але ця зв'язність часів, яку вона більше відчуває, ніж розуміє, дає їй опору.
Щоб прокласти місток у майбутнє, можна ставити питання, собі і дитині: «А що ми робитимемо далі?», — і тут йдеться про зовсім маленькі дії (поїмо, почитаємо, зробимо фігурку оригамі, поспимо, подивимось мультфільм, помовчимо). Нам зараз дуже важливі дієслова-події.
9. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано, дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Будь ласка, дозволяйте собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це — внесок у стійкість дитини.
10. І, звісно, якщо є будь-які гострі стани, з цим мають працювати спеціалісти.
Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.
Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо, чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.
Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.
Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.
Сигнали тривалої тривоги:
- постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
- порушення сну, жахливі сновидіння;
- постійна м'язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;
- надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
- низька концентрація уваги;
- постійна дратівливість;
- руйнування стосунків;
- занурення в себе;
- очікування небезпек або поразки;
- панічні атаки;
- сприйняття нового як загрози.
Як навчитися керувати своїми станами:
- Складіть перелік негативних переконань. Замініть їх на позитивні.
- Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.
- Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.
- Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.
- Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.
Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:
- Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.
- Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, — потрібно.
- Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.
- Не знати відповідей на всі питання — нормально.
Як проявляється тривога у дітей?
Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.
Ознаки тривоги:
- швидка втомлюваність;
- труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
- порушення засинання і неспокійний сон;
- втрата апетиту або його посилення;
- вологі або холодні долоні чи ступні;
- постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
- очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
- постійний плач чи надмірна плаксивість;
- надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;
- нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);
- тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).
Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:
- Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!
- Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!
- Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!
Як допомогти дитині впоратися з тривогою:
- Обіймайте і приймайте обійми.
- Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.
- Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
- Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність
- Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради.
- Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі
- Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
- Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.
Коли звертатися до фахівця?
Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.